1 Мертві мухи псують та зашумовують оливу мироварника, так трохи глупоти псує мудрість та славу. 2 Серце мудрого тягне праворуч, а серце безумного ліворуч. 3 Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний. 4 Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, бо лагідність доводить до прощення навіть великих провин. 5 Є зло, що я бачив під сонцем, мов помилка, що повстає від володаря: 6 на великих висотах глупота буває поставлена, а багаті сидять у низині! 7 Я бачив на конях рабів, князі ж пішки ходили, немов ті раби... 8 Хто яму копає, той в неї впаде, а хто валить мура, того гадина вкусить. 9 Хто зносить каміння, пораниться ним; хто дрова рубає, загрожений ними. 10 Як залізо ступіє, й хтось леза не вигострить, той мусить напружити свою силу, та мудрість зарадить йому! 11 Коли вкусить гадюка перед закляттям, тоді ворожбит не потрібний. 12 Слова з уст премудрого милість, а губи безумного нищать його: 13 початок слів його уст глупота, а кінець його уст зле шаленство. 14 Нерозумний говорить багато, та не знає людина, що буде; а що буде по ньому, хто скаже йому? 15 Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста. 16 Горе, краю, тобі, коли цар твій хлопчина, а владики твої спозаранку їдять! 17 Щасливий ти, краю, коли син шляхетних у тебе царем, а владики твої своєчасно їдять, як ті мужі, а не як п'яниці! 18 Від лінощів валиться стеля, а з опущення рук тече дах. 19 Гостину справляють для радощів, і вином веселиться життя, а за срібло все це можна мати. 20 Навіть у думці своїй не злослов на царя, і в спальні своїй не кляни багача, небесний бо птах віднесе твою мову, а крилатий розкаже про слово твоє...