1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження. 2 І Йов заговорив та й сказав: 3 Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік! 4 Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!... 5 Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!... 6 Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!... 7 Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання! 8 Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити! 9 Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої, 10 бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!... 11 Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер? 12 Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав? 13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок 14 з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі, 15 або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!... 16 Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили? 17 Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі, 18 разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!... 19 Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого... 20 І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим, 21 що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані, 22 тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба, 23 мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?... 24 Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода, 25 бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені... 26 Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...