1 Ану клич, чи є хто, щоб тобі відповів? І до кого з святих ти вдасися? 2 Бо гнів побиває безглуздого, а заздрощі смерть завдають нерозумному! 3 Я бачив безумного, як він розсівся, та зараз оселя його спорохнявіла... 4 Від спасіння далекі сини його, вони без рятунку почавлені будуть у брамі! 5 Його жниво голодний поїсть, і з-між терну його забере, і спрагнені ось поковтають маєток його! 6 Бо нещастя виходить не з пороху, а горе росте не з землі, 7 бо людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти... 8 А я б удавався до Бога, і на Бога б поклав свою справу, 9 Він чинить велике та недослідиме, предивне, якому немає числа, 10 бо Він дає дощ на поверхню землі, і на поля посилає Він воду, 11 щоб поставить низьких на високе, і зміцнити спасіння засмучених. 12 Він розвіює задуми хитрих, і не виконують плану їх руки, 13 Він мудрих лукавством їх ловить, і рада крутійська марною стає, 14 вдень знаходять вони темноту, а в полудень мацають, мов уночі!... 15 І Він від меча урятовує бідного, а з міцної руки бідаря, 16 і стається надія нужденному, і замкнула уста свої кривда! 17 Тож блаженна людина, яку Бог картає, і ти не цурайсь Всемогутнього кари: 18 Бо Він рану завдасть і перев'яже, Він ламає й вигоюють руки Його! 19 В шістьох лихах спасає тебе, а в сімох не діткне тебе зло: 20 Викупляє тебе Він від смерти за голоду, а в бою з рук меча. 21 Як бич язика запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як прийде вона. 22 З насилля та з голоду будеш сміятись, а земної звірини не бійся. 23 Бо з камінням на полі є в тебе умова, і звір польовий примирився з тобою. 24 І довідаєшся, що намет твій спокійний, і переглянеш домівку свою, і не знайдеш у ній недостатку. 25 І довідаєшся, що численне насіння твоє, а нащадки твої як трава на землі! 26 І в дозрілому віці до гробу ти зійдеш, як збіжжя доспіле ввіходить до клуні за часу свого! 27 Отож, дослідили ми це й воно так, послухай цього, й зрозумій собі все!