1 І Йов далі вів мову свою та й казав: 2 Як живий Бог, відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогутній, 3 і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ніздрях моїх, 4 неправди уста мої не говоритимуть, а язик мій не скаже омани! 5 Борони мене, Боже, признати вас за справедливих! Доки я не помру, своєї невинности я не відкину від себе, 6 за свою справедливість тримаюся міцно, й її не пущу, моє серце не буде ганьбити ні одного з днів моїх, 7 нехай буде мій ворог немов той безбожник, а хто повстає проти мене як кривдник! 8 Яка ж бо надія лукавому, коли відірве, коли візьме Бог душу його? 9 Чи Бог вислухає його крик, коли прийде на нього нещастя? 10 Чи буде втішатися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного часу? 11 Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього я не сховаю, 12 таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісенітниці плещете? 13 Така доля людини безбожної, це спадщина насильників, що отримають від Всемогутнього: 14 Як розмножаться діти його то хіба для меча, а нащадки його не наситяться хлібом! 15 Позосталих по нім моровиця сховає, і вдовиці його не заплачуть... 16 Якщо накопичить він срібла, немов того пороху, і наготує одежі, як глини, 17 то він наготує, а праведний вдягне, а срібло невинний поділить... 18 Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня, 19 він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє й немає його... 20 Страхіття досягнуть його, мов вода, вночі буря украде його, 21 східній вітер його понесе і минеться, і бурею схопить його з його місця... 22 Оце все Він кине на нього, і не змилосердиться, і від руки Його мусить той спішно втікати! 23 Своїми долонями сплесне над ним, і свисне над ним з свого місця...