1 І сталось опісля, проходив Він городи й села, проповідуючи й благовіствуючи царство Боже; а дванайцять з ним, 2 і деякі жінки, що були спїлені од духів лихих і недуг: Мария, на прізвище Магдалина, що з неї сїм бісів вийшло, 3 і Йоанна, жінка Хузана, Іродового приставника, й Сусанна, й инших багато, що послугували Йому з добра свого. 4 Як же зійшлось багато народу та з усяких городів поприходили до Него, промовив приповістю: 5 Вийшов сїяч сїяти насїннє своє; і, як він сїяв, инше впало край шляху; й попритоптувано його, й птаство небесне пожерло його. 6 А инше впало на камінь; і посходивши, посохло, бо не мало вогкости. 7 А инше впало між тернину; й розвившись тернина в ним, поглушила його. 8 А инше впало на землю добру, й, зійшовши, дало овощ у сотеро. Се промовивши, покликнув: Хто має уші слухати, нехай слухає. 9 Питали ж Його упеники Його, кажучи: Що се за приповість оця? 10 Він же рече: Вам дано знати тайни царства Божого, другим же в приповістях, щоб дивлячись не бачили, й слухаючи не розуміли. 11 Єсть же ся приповість: Насіннє, се слово Боже. 12 Ті, що край шляху, се, що слухають; опісля ж приходить диявол, та й забирав слово з серця їх, щоб віруючи не спасли ся. 13 Що ж на каменї, се, що, вислухавши, з радістю приймають слово, та сї кореня не мають; до часу вірують, а під час спокуси відпадають. 14 Що ж між тернину впало, се, ті, що вислухавши, відходять, і журбою, та багацтвом, та роскошами життя поглушені, не дають овощу. 15 Що ж у добрій землї, се ті, що, вислухавши слово, в серцї щирому й доброму держять, і дають овощ у терпінню. 16 Нїхто ж, засьвітивши сьвічку, не покрива її посудиною, або під ліжко її ставить; тільки ж на сьвічнику ставлять, щоб входячі бачили сьвітло. 17 Нема бо нічого тайного, що не виявить ся, і нїчого втаєного, що не взнавть ся і на яв не вийде. 18 Вважайте оце, як слухаєте: хто бо має, дасть ся тому; а хто не мав і що, здаєть ся, мав, візьметь ся від него. 19 Прийшла ж тодї до Него мати й брати Його, та й не могли зійтись із Ним за народом. 20 І сповістили Його, кажучи: Мати Твоя та брати Твої стоять надворі: хочуть Тебе бачити. 21 Він же, озвавшись, рече до них: Мати моя та брати мої ті, хто слово Боже слухав і чинить його. 22 Стало ся ж одного дня, увійшов Він у човен, і ученики Його; й рече до них: Попливемо на той бік озера. І відчалили. 23 Як же плилн, заснув Він; і найшла буря вітряна на озеро, й заливало їх, і були вони в опасностї. 24 Приступивши ж розбудили Його, кажучи: Наставниче, наставниче, погибаємо! Він же вставши, погрозив вітрові та буянню води; й з'пинились, і настала тишина. 25 Рече ж їм: Де ж віра ваша? Вони ж полякані дивувались, кажучи один до одного: Хто ж оце сей, що й вітрам повелівав, і водї, і слухають Його? 26 І переплюш в землю Гадаринську, що по тім боцї Галилеї. 27 Як же вийшов Він на землю, зустрів Його один чоловік з города, що мав біса з давнього часу, й одежі не вдягав, і в хатї не пробував, тільки по гробах. 28 Побачивши ж Ісуса і закричавши, припав до Него, й голосом великим промовив: Що менї і Тобі, Ісусе, Сину Бога Вишнього? благаю Тебе, щоб мене не мучив. 29 Повелів бо духові нечистому вийти з чоловіка: почасту бо схоплював його; й заковувано його в заліза та пута, й стережено; й, розбиваючи о-кови, бував гнаний од біса в пустиню. 30 Питав же його Ісус, глаголючи: Яке тобі імя? Він же каже: Легион; бо бісів багато ввійшло в него. 31 І благали Його, щоб Він не велїв їм ійти в безодню. 32 Був же там великий гурт свиней, що пас ся на горі; і благали Його, щоб дозволив їм в них увійти. І дозволив їм. 33 Вийшовши ж біси з чоловіка, увійшли в свині; і кинув ся гурт із кручі в озеро, та й потонув. 34 Побачивши ж пастухи, що сталось, повтікали, й, пійшовши, сповістили по городах і по селах. 35 Повиходили ж дивитись, що сталось, і прийшли до Ісуса, й знайшли сидячого чоловіка, що з него біси вийшли, одягненого й при розумі, в ногах у Ісуса, й злякались. 36 Сповістили ж їх і ті, що бачили, як спас ся біснуватий. 37 І благав Його ввесь народ околиці Гадаринської вийти від них, бо страх великий обняв їх; Він же, ввійшовши в човен, вернув ся. 38 Благав же Його чоловік, з котрого вийшли біси. Щоб бути з Ним; відпустив же його Ісус, глаголючи: 39 Вернись до дому твого та розкажи, скільки зробив тобі Господь. І пійшов він по всьому городу, проповідуючи, скільки зробив йому .Ісус. 40 Стало ся ж, як вернувсь Ісус, прийняв Його народ: всі бо дожидали Його. 41 І ось прийшов чоловік, котрому ймя Яір (а сей був старшиною над школою), і, припавши до ніг Ісусові, благав Його, щоб увійшов у господу його. 42 Бо дочка єдина була в него літ дванайцяти, і та вмирала. Як же йшов Він, народ тиснув ся до Него; 43 і одна жінка, бувши в кровотічі років дванайцять, котра, на лїкарів витративши ввесь прожиток, не могла нї від кого вигоїтись, 44 і, приступивши ззаду, приторкнулась до краю одежі Його, й зараз перестала кровотіч її. 45 І рече Ісус: Хто приторкнув ся до мене? Як же всї відпирались, сказав Петр і ті, що з Ним: Наставниче, народ товпить ся та тиснеть ся до Тебе, а Ти кажеш: Хто приторкнувсь до мене? 46 Ісус же рече: Приторкнув ся до мене хтось; я бо чув, що сила вийшла з мене. 47 Бачивши ж жінка, що не втаїть ся, трясучись приступила й, припавши перед Ним, з якої причини приторкнулась до Него, сповістила Його перед усім народом, і як одужала зараз. 48 Він же рече їй: Бодрись, дочко: віра твоя спасла тебе; йди з упокоєм. 49 Ще Він промовляв, приходить один від шкільного старшини, кажучи Мому: Вмерла дочка твоя; не труди учителя. 50 Ісус же, дочувши, озвав ся до него, глаголючи: Не бій ся; тільки віруй, то й спасеть ся. 51 Увійшовши ж у господу, не пустив увійти нїкого, тільки Петра, та Якова, таЙоана, та батька дитини й матір. 52 Плакали ж усї й голосили по нїй; Він же рече: Не плачте; не вмерла, а спить. 53 І сьміялись вони з Него, знаючи, що вмерла. 54 Він же, випровадивши надвір усїх, і взявши за руку її, покликнув, глаголючи: Дївчинко, встань. 55 І вернув ся дух її, і встала зараз; і звелїв їй дати їсти. 56 І дивувались родителї її; Він же заповів їм нікому не казати, що сталось.