1 Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. (102-2) Господи, вислухай молитву мою, і благання моє нехай дійде до Тебе! 2 (102-3) Не ховай від мене обличчя Свого, в день недолі моєї схили Своє ухо до мене, в день благання озвися небавом до мене! 3 (102-4) Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої немов висохли в огнищі... 4 (102-5) Як трава та побите та висохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій... 5 (102-6) Від зойку стогнання мого прилипли до тіла мого мої кості... 6 (102-7) Уподобився я пеликанові пустині, я став, як той пугач руїн! 7 (102-8) Я безсонний, і став, немов пташка самотня на дасі... 8 (102-9) Увесь день ображають мене вороги мої, ті, хто з мене кепкує, заприсяглись проти мене! 9 (102-10) і попіл я їм, немов хліб, а напої свої із плачем перемішую, 10 (102-11) через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене... 11 (102-12) Мої дні як похилена тінь, а я сохну, немов та трава! 12 (102-13) А Ти, Господи, будеш повік пробувати, а пам'ять Твоя з роду в рід. 13 (102-14) Ти встанеш та змилуєшся над Сіоном, бо час учинити йому милосердя, бо прийшов речінець, 14 (102-15) бо раби Твої покохали й каміння його, і порох його полюбили! 15 (102-16) і будуть боятись народи Господнього Ймення, а всі земні царі слави Твоєї. 16 (102-17) Бо Господь побудує Сіона, появиться в славі Своїй. 17 (102-18) До молитви забутих звернеться Він, і молитви їхньої не осоромить. 18 (102-19) Запишеться це поколінню майбутньому, і народ, який створений буде, хвалитиме Господа, 19 (102-20) бо споглянув Він із високости святої Своєї, Господь зорив на землю з небес, 20 (102-21) щоб почути зідхання ув'язненого, щоб на смерть прирокованих визволити, 21 (102-22) щоб розповідати про Ймення Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі про славу Його, 22 (102-23) коли разом зберуться народи й держави служити Господеві. 23 (102-24) Мою силу в дорозі Він виснажив, дні мої скоротив... 24 (102-25) Я кажу: Боже мій, не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої роки на вічні віки. 25 (102-26) Колись землю Ти був заклав, а небо то чин Твоїх рук, 26 (102-27) позникають вони, а Ти будеш стояти... і всі вони, як одежа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання, і минуться вони... 27 (102-28) Ти ж Той Самий, а роки Твої не закінчаться! 28 (102-29) Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоятиме міцно перед обличчям Твоїм!