Від Марка.
4.
І почав знов навчати над морем; і назбиралось багато народу, так що Він увійшов у човен, щоб сидїти на і морі; а ввесь народ був на землї при морю. 
І навчав їх багато приповістями, й глаголав до них у науцї своїй: 
Слухайте: Ось вийшов сїяч сіяти: 
і сталось, як сїяв, одно впало над шляхом, і налетїло птаство небесне, й пожерло його. 
Инше ж упало на каменистому, де не мало доволї землї, і зараз посходило, бо не мало глибокої землї. 
Як же зійшло сонце, повяло, й, не маючи кореня, посохло. 
А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його, і овощу не дало. 
А инше впало на землю добру, й дало плід, що сходив і ріс, і вродило одно в трийцятеро, а одно в шістьдесятеро а одно в сотеро. 
І рече до них: Хто має уші слухати, нехай слухає. 
Як же був на самоті, питались у Него ті, що з Ним, разом з дванайцятьма, про приповість. 
І рече до них: Вам дано знати тайну царства Божого; тим же, що осторонь, у приповістях усе стаєть ся, 
щоб дивлячись дивились, та й не бачили, й слухаючи слухали, та й не розуміли, щоб инколй не навернулись, і не простились їм гріхи. 
І рече до них: Хиба не знаєте приповістї сієї? як же всі приповістї зрозумієте? 
Сїяч слово сіє. 
Що ж над шляхом, се ті, де сіється слово, й, як почують, зараз приходить сатана, й забирає слово, посіяне в серцях їх. 
Подібно ж і ті, що на каменистому посіяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його, 
та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненне за слово, зараз блазнять ся. 
А ті, що посіяні між терниною, се ті, що слухали слово, 
та журба сьвіта сього, й омана багацтва, і инші жадоби входять, і глушять слово, й безовочним робить ся воно. 
А на землю добру посіяні, се ті, що чують слово й приймають, і приносять овощ, одно в трийцятеро, друге в шістьдесятеро, а инше в сотеро. 
І рече до них: Чи нате приносять сьвітло, щоб ставити його під посудину, або під ліжко, а не щоб на сьвічнику ставити? 
Нема бо нічого схованого, щоб не обявилось; і не втаєно, а щоб на яв вийшло. 
Коли хто має уші слухати, нехай слухає. 
І рече їм: Вважайте, що чуете: Якою мірою міряєте, відміряється вам, і прибавить ся вам, що слухаєте. 
Хто бо має, дасть ся йому; а хто не має, і що має, візьметь ся від него. 
І рече: Так єсть царство Боже, як коли чоловік, що вкине зерно у землю, 
та й спить, і встає в ночі і в день, а зерно сходить і росте, як він не знає. 
Від себе бо земля родить: спершу траву, потім колос, а далїй повну пшеницю в колосї. 
Як же доспіє овощ, зараз посилає серпа, бо настали жнива. 
І рече: Кому уподобимо царство Боже? або до якої приповісти приложимо його? 
Воно мов зерно горчицї, що, як сієш його в землю, то воно дрібніше від усїх зерен, які є на землї; 
а як посієть ся, сходить, і робить ся більшим над усї зілля, і ширить велике віттє, так що під тінню його кублитись може птаство небесне. 
І многими такими приповістями глаголав їм слово, скільки могли слухати. 
Без приповістї ж не говорив їм; на самоті ж ученикам своїм вияснював усе. 
І рече їм того дня, як настав вечір: Перевезімось на той бік. 
І, відпустивши народ, узяли Його, яв був в човні. І инші ж човни були з Ним. 
І схопилась велика вітряна буря, а филї заливали човен, так що вже тонув. 
А був Він на кермі, сплючи на подусцї. І розбудили Його, й кажуть Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що погибаємо? 
І вставши, погрозив вітрові, і рече до моря: Мовчи, перестань! І втих вітер, і настала тишина велика. 
І рече їм: Чого ви такі полохливі? Як се? нема в вас віри? 
І полякались страхом великим, і казали один до одного: Хто оце Сей, що й вітер і море слухає Його?