Від Луки.
7.
Як же скінчив усї глаголи свої в слух людям, увійшов у Капернаум. 
В одного ж сотника слуга недугуючи мав умирати, котрий був йому дорогий 
Почувши ж про Ісуса, післав до Него старших Жидівських, благаючи Його, щоб, прийшовши, спас слугу його. 
Вони ж, прийшовши до Ісуса, благали Його пильно, говорячи: Що достоєн він, щоб йому зробив се: 
любить бо нарід наш, і шкоду він збудував нам. 
Ісус же пійшов з ними. І як вже він недалеко був од будинка, вислав до Него сотник другів, говорячи Йому: Господи, не трудись, бо я недостоєн, щоб Ти під стелю мою ввійшов; 
тим і себе не вважав достойним до Тебе прийти; тільки промов слово, то й одужає слуга мій. 
Бо й я чоловік під властю поставлений, маючи під собою воїнів; і скажу сьому: Йди, то й іде, а другому: Прийди, то й прийде, а слузї моєму: Роби оце, то й зробить. 
Почувши ж се Ісус, дивувавсь йому, й, обернувшись до йдучого за собою народу, рече: Глаголю вам: Навіть в Ізраїлі, такої віри не знайшов я. 
І вернувшись послані у будинок, знайшли недужнього слугу здоровим. 
І сталось опісля, ійшов Він у город, званий Наш, і йшло з Ним доволї учеників Його, й багато народу. 
Як же наближився до городських воріт, аж ось винесено мертвого, сина єдиного в матері своєї, вона ж була вдова; й багато народу з городу було з нею. 
І побачивши її Господь, змилосердивсь над нею, і рече їй: Не плач. 
І приступивши, приторкнув ся до мар; ті ж, що несли, з'упинились. І рече: Молодче, тобі глаголю: встань. 
І сїв мерлець, і почав говорити. І оддав його матері його. 
Обняв же страх усїх; і прославляли вони Бога, кажучи: Що пророк великий устав між нами, й навідав Бог людей своїх. 
І розійшлось слово се по всїй Юдеї про Него й по всїй околицї. 
І сповістили Йоана ученики його про все те. 
І покликавши двох ученикїв своїх Йоан, післав до Ісуса, кажучи: Ти єси грядущий, чи иншого ждати нам? 
Прийшовши ж до Него чоловіки, казали: Йоан Хреститель прислав нас до Тебе, кажучи: Ти єси грядущий, чи иншого ждати нам ? 
Того ж часу сцїляв Він многих від недуг і ран, і духів лихих, і многим слїпим давав прозрїнне. 
І озвавшись Ісус, рече їм: Ідїть сповістіть Йоана, що бачили й чули: як слїпі прозирають, криві ходять, прокаженні очищають ся, глухі чують, мертві встають, і вбогі благовіствують. 
І блажен, хто де зблазнить ся мною. 
Як же пійшли посланці Йоанові, почав глаголати до народу про Йоана: Чого виходили ви дивитись у пустиню? На тростину, що вітер колише? 
Або чого ж виходили їй дивитись? На чоловіка, в мягку одежу одягненого? Ось ті, що в одежі пишній та роскоші, панують у царських дворах. 
Або чого виходили ви дивитись: На пророка? Так, глаголю вам, і більш пророка. 
Се той, про кого написано: Ось я досилаю ангела мого перед лицем Твоїм, що приготовить дорогу Твою перед Тобою. 
Глаголю бо вам: Більшого між нарожденими від жінок пророка над Йоана Хрестителя нема; найменший же у царстві Божім більший від него. 
І ввесь народ слухаючий, і митники, справдили Бога, хрестившись хрещеннем Йоановим. 
Фарисеї ж та законники раду Божу про них відкинули, не хрестившись від него. 
Рече ж Господь: Кому ж оце уподоблю людей роду сього? й кому подобні вони? 
Подобні вони дітям, що сидять на торгу та гукають одно на одного, та й кажуть: Ми сурмили вам, а ви не скакали; ми голосили вам, а ви не плакали. 
Прийшов бо Йоан Хреститель, що хлїба не їсть, анї вина не пє, і кажете: Диявола мав. 
Прийшов Син чоловічий, що їсть і пє, і кажете: Ось чоловік прожора та пяниця, митникам друг і грішникам. 
І справдилась премудрість од дітей своїх усїх. 
Просив же хтось Його з Фарисеїв, щоб їв з ним. І, ввійшовши з господу Фарисееву, сїв за столом. 
І ось жінка у городі, що була грішниця, довідавшись, що сидить за столом у господї Фарисеевій, принісши любастровий збаночок мира, 
і ставши коло ніг Його ззаду, плачучи, почала обмивати ноги Його слїзми, й волоссєм голови своєї обтирати; й цілувала ноги Його, й мастила миром. 
Бачивши ж Фарисей, що запросив Його, казав сам у собі, говорячи: Коли б сей був пророк, знав би, хто й яка се жінка, що приторкуєть ся до Него; бо грішниця вона. 
І озвавшись Ісус, рече до него: Симоне, маю тобі щось сказати. Він же каже: Учителю, скажи. 
Два довжники були в одного вірителя: один завинив пятьсот денариїв, другий же пятьдесять. 
Як же не мали чим оддавати, обом простив він. Хто ж оце з них, скажи, більш його любити ме? 
Озвав ся ж Симон і Каже: Думаю, що той, кому більш простив він. Він же рече йому: Право судив єси. 
І, обернувшись до жінки, рече Симонові: Чи бачиш ти сю жінку? Увійшов я в твою господу, - води на ноги мої не дав єси; ся ж слїзми обмила ноги мої, і волоссєм голови своєї обтерла. 
Цїлування не дав єси менї; ся ж, відколи ввійшов я, не перестала цілувати ноги мої. 
Оливою голови моєї не намастив єси; ся ж миром намастила ноги мої. 
Тим тлаголю тобі: Оставляють ся гріхи її многі, бо возлюбила много; кому ж мало оставляєть ся, мало любить. 
Рече ж їй: Оставляють ся гріхи твої. 
І почали ті, що вкупі сиділи, казати в собі: Хто сей, що й гріхи відпускає? 
Рече ж до жінки: Віра твоя спасла тебе; йди з упокоєм.