Від Івана.
5.
Після сього було сьвято Жидівське, і прийшов Ісус у Єрусалим. 
У Єрусалимі ж коло Овечих воріт є купіль, що зветь ся по єврейська Ветезда, з пятьма ходниками. 
В них лежало велике множество недужих, слїпих, кривих, сухих, що дожидали движення води. 
Ангел бо певного часу спускавсь у купіль і збивав воду: хто ж первий улазив після збивання води, одужував, якою б нї мучив ся болестю. 
Був же там один чоловік, що трийцять і вісім років був у недузї. 
Сього побачивши Ісус лежачого, й відаючи, що довгий уже час нездужає, рече йому: Хочеш одужати? 
Відповів Йому недужий: Господи, чоловіка не маю, щоб, як зібєть ся вода, вкинув мене в купіль; як же прийду я, инший поперед мене влазить. 
Рече йому Ісус: Устань, візьми постіль твою, та й ходи! 
зараз одужав чоловік, і взяв постїль свою, та й ходив; була ж субота того дня. 
І казали Жиди сцїленому: Субота; не годить ся тобі брати постелї. 
Відказав їм: Хто оздоровив мене, той мені сказав: Візьми постіль твою, та й ходи. 
Питали ж його: Що то за чоловік, що сказав тобі: Візьми постіль твою, та й ходи? 
Той же, що одужав, не знав, хто Він; бо Ісус відійшов геть, як народ був на місці тому. 
Опісля знаходить його Ісус у церкві, і рече йому: Оце одужав єси; не гріши більш, щоб гіршого тобі не стало ся. 
Пійшов чоловік, та й сповістив Жидів, що се Ісус, що оздоровив його. 
За се гонили Ісуса Жиди й шукали Його вбити, що се зробив у суботу. 
Ісус же відказав їм: Отець мій досї робить і я роблю. 
За се ж ще більш шукали Його Жиди вбити, що не то ламле суботу, а ще й Отцем своїм зве Бога, рівним себе ставлячи Богу. 
Озвав ся ж Ісус і рече їм: Істино, істино глаголю вам: Не може Син нічого робити від себе, коли не бачить, що Отець те робить: що бо Той робить, те й Син так само робить. 
Отець бо любить Сина, і все показує Йому, що сам робить; і більші сих покаже Йому діла, щоб ви дивувались. 
Бо, як Отець воскрешає мертвих і оживлює, так і Син, кого хоче, оживлюе. 
Бо Отець і не судить нїкого, а суд увесь дав Синові, 
щоб усї шанували Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, не шанує Отця, що післав Його. 
Істино, істино глаголю вам: Що, хто слухає слово моє і вірує Пославшому мене, має житте вічне, і на суд не прийде, а перейде від смерти в життє. 
Істино, істино глаголю вам: Що прийде час, і нинї єсть, що мертві почують голос Сина Божого, й почувши оживуть. 
Бо, як Отець має життє в собі, так дав і Синові життє мати в собі, 
і власть дав Йому і суд чинити; бо Він Син чоловічий. 
Не дивуйтесь сьому, бо прийде час, що в гробах почують голос Його, 
і повиходять: которі добро робили, в воскресеннє життя, а которі зло робили, в воскресеннє суду. 
Не можу я робити від себе нїчого: як чую, суджу; і суд мій праведний; бо не шукаю волї моєї, а волї пославшого мене Отця. 
Коли я сьвідкую про себе, сьвідченнє моє не правдиве. 
Инший єсть, хто сьвідкує про мене; і я знаю, що правдиве сьвідченне, котре про мене сьвідкує. 
Ви посилали до Йоана, й сьвідкував правді. 
Я же не від чоловіка сьвідченне приймаю, а глаголю се, щоб ви спаслись. 
Той був сьвітильник горючий і сьвітючий; ви ж хотіли повеселитись на часину еьвітлом його. 
Я ж маю сьвідченнє більше Йоанового: дїла бо, що дав менї Отець, щоб їх скінчити, ті діла, що я роблю, сьвідкують про мене, що Отець мене післав. 
І пославший мене Отець сам сьвідкував про мене. Анї голосу Його не чули ви нїколи, анї виду Його не бачили; 
і слова Його не маєте пробуваючого в вас; бо кого післав Він, тому ви не віруєте. 
Прослідіть писання; бо ви думаєте в них життє вічне мати; й ті сьвідкують про мене. 
Та не хочете прийти до мене, щоб життє мати. 
Чести від людей не приймаю. 
Та я спізнав вас, що любови Божої не маєте в собі. 
Я прийшов в імя Отця мого, і не приймаєте мене. Коли инший прийде в імя своє, того приймете. 
Як ви можете вірувати, славу один од одного приймаючи, а славу що від одного Бога, не шукаєте? 
Не думайте, що я обвинувачу вас перед Отцем: є хто винуватить вас: Мойсей, що на него вповаєте. 
Коли б ви вірували Мойсейові, вірували б менї; бо про мене той писав. 
Коли ж його писанням не віруєте, як моїм словам вірувати мете?