Дії.
22.
Мужі брати й батьки, вислухайте тепер мов оправданнє перед вами. 
Почувши ж, що Жидівською мовою говорив до них, ще більш утихомирились. 
І рече: Я справді чоловік Жидовин, роджений у Тарсї Киликийському, зрощений же у сьому городї при ногах Гамалиїла, навчений добре отцївського закону, бувши ревнителем Бога, якож вв всї тепер. 
Я сей путь гонив до смерте, вяжучи та віддаючи в темниці чоловіків і жінок; 
яко ж і архиєрей засьвідкує менї, і вся старшина, від котрих і листи взявши до братів, ішов я в Дамаск, щоб звязавши привести у Єрусалим тих, що там були, щоб скарано їх. 
Стало ся ж мені, як ішов я і наближавсь до Дамаску, о полуднї зразу осияло мене велике сьвітло з неба. 
І впав я на землю, і почув голос, глаголючий менї: Савле, Савле, чого мене гониш? 
Я ж озвавсь: Хто єси, Господи? і рече до мене: Я Ісус Назорей, котрого ти гониш. 
Ті ж, що були зо мною, видїли сьвітло і полякались; голосу ж не чули, що глаголав мені. 
Сказав же я: Що робити мені, Господи? Господь же рече до мене: Уставши йди в Дамаск; а там скажеть ся тобі про все, що постановлено тобі робити. 
Як же не бачив я від сяйва того сьвітла, то ведений за руку від тих, що були зо мною, увійшов я в Дамаск. 
Ананїя ж, чоловік один побожний по закону, доброї слави у всіх тамешнїх Жидів, 
прийшовши до мене і ставши, рече менї: Савле брате, прозри. І я тій ж години побачив його. 
Він же рече: Бог отцїв наших вибрав тебе розуміти волю Його, й видїти Праведника, й чути голос із уст Його. 
Бо будеш сьвідком Йому перед усіма людьми у тому, що ти бачив і чув єси. 
А тепер чого гаєш ся? уставши охрестись, та обмий гріхи твої, призвавши імя Господнє. 
І сталось, як вернувсь я в Єрусалим та моливсь у церкві, то був у захопленню, 
і видів Його, глаголючого мені: Поспіши та вийди боржій з Єрусалиму, бо не приймуть сьвідчення твого про мене. 
А я сказав: Господи, вони знають, що я вкидав у темниці та бив по школах тих, що вірували в Тебе. 
І як пролилась кров СтеФана, сьвідка Твого, я сам стояв і похваляв убийство його, стережучи одежі убийцїв його. 
І рече до мене: Іди: бо я до поган далеко пішлю тебе. 
Слухали ж його аж до сього слова, а тепер зняли голос свій, кажучи: Геть із землі такого! не жити йому. 
Як же кричали вони та кидали одежу, та підкидали порохом на воздух, 
звелїв тисячник вести його в замок, і казав бійкою допитуватись у него, щоб дознатись, чого так гукають на него. 
Як же розтягнуто (вязано) його реміннєм, рече Павел до сотника стоячого: Хиба годить ся вам чоловіка Римлянина, та й несудженого, бити? 
Почувши ж сотник, приступивши до тисячника, сповістив, говорячи: Дивись, що хочеш робити; чоловік бо сей Римлянин. 
Прийшовши тисячник промовив до него: Скажи мені, чи Римлянин єси ти? Він же рече: Так. 
І відказав тисячник: За велику суму здобув я се горожанство. Павел же рече: Я ж і родивсь (у йому). 
Зараз тоді відступили від него ті, що мали в него допитуватись; і тисячник злякав ся, довідавшись, що се Римлянин, і що він його закував. 
Назавтра ж, хотівши довідатись певно, за що винуватять його, зняв з него кайдани, і звелїв прийти архиєреям і всій раді їх і, вивівши Павла, поставив перед ними.