Дії.
28.
Спасши ся ж довідались, що остров зветь ся Мелит. 
Чужоземці ж показали нам не мале милосерде: розложнвши бо багатте, прийняли всіх нас задля дощу, що йшов, і задля холоду. 
Як же набрав Павел оберемок хворосту і положив на огнище, вибігши від жару гадина, почепилась на руцї в него. 
Побачивши чужоземці, що зьвірюка висіла з руки його, говорили між собою: Певно сей чоловік убийця, що спас ся з моря, та суд (богів) не дав йому жити. 
Він же, струснувши гадюку в огонь, не дізнав ніякого лиха. 
Вони ж дожидали, що він мав опухнути або зараз упаде мертвий; як же довго дожидались і бачили, що ніякого лиха йому не сталось, перемінивши думки, казали, що се Бог. 
Навкруги ж сього місця були землі першого на острові, на ймя Публия. Він, прийнявши нас, три дні поприятельски гостив. 
І сталось, що батько Публиїв лежав, болїючи на пропасницю та на живіт. Приступивши до него Павел, помоливсь і, положивши руки на него, сцїлив його. 
Як се стало ся, то й инші на острові, що мали недуги, приходили та й сцїлялись. 
Вони і великою честю пошанували нас, а як ми відпливали, надавали, чого нам треба (було). 
По трох же місяцях одвезлись ми кораблем Александрийським, надписаним Диоскур, що зимував на острові, 
і припливши в Сиракузу, пробули (там) три дні. 
А звідтіля відпливши, прибули в Регию, і за один день, як настав полуденний вітер, прийшли другого дня в Путеоли, 
де знайшовши братів, ублагані були від них перебути у них сім день; і так прийшли в Рим. 
Звідтіля, почувши брати про нас, повиходили назустріч нам аж до Апиєвого торгу та Трох Гостинниць. Побачивши їх Павел і подякувавши Богу, набрав ся сьмілости. 
Як же прийшли ми в Рим, сотник передав вязнику воїводї; Павлу ж дозволено жити окреме з воїном, що стеріг його. 
Стало ся ж по трох днях, скликав Павел первих із Жидів, і, як посходились вони, рече до них: Мужі брати, нічого не зробивши противного народові або звичаям отцївським, передай я, яко вязник, у рука Римлянам. 
Розпитавши вони мене, хотїли випустити, бо ніякої вини смерти не було в мені. 
Як же противились Жиди, був я змушений покликатись до кесаря, не яко би мав чим обвинувати нарід мій. 
Тим же скликав я вас, щоб побачити вас та поговорити, бо за надію Ізраїлеву залізом сим оковано мене. 
Вони ж промовили до него: Ми анї письма про тебе не одержували з Юдеї, анї прийшовши хто з братів, звістив або сказав про тебе що лихе. 
Та бажаємо від тебе чути, що ти думаєш; бо про сю єресь відоме нам, що всюди противлять ся їй. 
Призначивши ж йому день, поприходили до него в оселю многі, і викладував він їм, сьвідкуючи про царство Боже, і впевняючи їх про Ісуса й з закону Мойсеевого й з пророків, од ранку до вечера. 
І деякі увірували в слова його, а инші не увірували. 
І, будучи в незгоді між собою, розійшлись, як промовив Павел одно слово: що добре промовив сьвятий Дух через Ісаїю пророка до батьків ваших, 
глаголючи: Йди до людей сих та скажи: Слухом будете слухати, та й не зрозумієте, і дивлячись будете дивитись, та й не побачите: 
бо серце сього народу затверділо, й ушима тяжко чують, і очі свої позаплющували, щоб не виділи очима, і ушима не чули, і серцем не розуміли, і не навернулись, щоб я сцїлив їх. 
Відоме ж нехай вам буде, що послане поганам спасенне Боже вони чути муть. 
І, як промовив сї слова, пійшли Жиди, маючи велике змаганнє між собою. 
Пробував же Павел цїлих два роки в найнятій хаті своїй, і приймав усїх, хто приходив до него, 
проповідуючи царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з усією сьміливостю, без заборони.