2 до коринтян.
11.
Ой коли б ви трохи потерпіли моє безумство! а таки потерпите мене. 
Бо я ревную про вас ревностю Божою; я бо заручив вас одному мужо-ві, щоб чистою дївою привести перед Христа. 
Бою ся ж, щоб, як змій Єву обманив лукавством своїм, так не попсувались думки ваші, (одвернувши) від простоти в Христї. 
Бо коли ж хто, прийшовши, иншого Христа проповідує, котрого ми не проповідували, або духа иншого ви приймаєте, котрого не прийняли, або инше благовісте, котрого не одержали; то ви були б дуже терпіливі. 
Думаю бо, що я нічим не зоставсь позаду передніх апостолів. 
Хоч бо я й неук словом, та не розумом; ні, ми знані у всьому між вами. 
Або гріх я зробив, себе смиряючи, щоб ви пійшли вгору, бо даром благовістє Боже проповідував вам? 
Од инших церков брав я, приймаючи плату, на служеннє вам; 
і, прийшовши до вас, та й бувши в недостатку, не був я нікому важким; бо недостаток мій сповнили брати мої, що прийшли з Македониї; та й у всьому я хоронив себе, щоб не бути вам важким, і хоронити му. 
(Як) істина Христова є в мені (так вірно), що похвала ся не загородить ся від мене в сторонах Ахайських. 
Чого ж? хиба, що не люблю вас? Бог знає (те). 
Що ж роблю, те й робити му, щоб відтяти причину тим, що хочуть причини, щоб чим хвалять ся, (у тому) показались як і ми. 
Бо такі лжеапостоли, робітники лукаві, прикидають ся апостолами Христовими. 
І не диво: сам бо сатана прикидаєть ся ангелом сьвітлим. 
Не велика ж річ, коли й слуги його прикидають ся слугами правди. Конець їх буде по ділам їх. 
Знов глаголю: щоб нїхто не вважав мене за безумного; коли ж ні хоч яко безумного мене прийміть, щоб хоч трохи менї похвалитись. 
А що глаголю, не глаголю по Господї, а мов би в безумстві, у сїй певноті похвали. 
Яко ж бо многі хвалять ся по тїлу, то й я хвалити мусь. 
Радо бо терпите безумних, розумними бувши. 
Терпите бо, як хто підневолює вас, як хто жере (вас), як хто обдирає (вас), як хто величаєть ся, як ганбе вас у лице. 
Робом досади глаголю, так ніби ми знемоглись. Коли ж у чому хто осьмілюєть ся (у безумстві глаголю), то й я осьмілююсь. 
Вони Євреї? І я. Вони Ізраїлітяне? І я. Вони насїннє Авраамову? І я. 
Христові слуги? (безумствуючи глаголю) я більше: В працях премного, в ранах без міри, у темницях пребагато, при смерти почасту. 
Од Жидів пять раз по сорок без одного прийняв я. 
Тричі киями бито мене, а один раз каменовано; тричі розбивав ся корабель, ніч і день пробув я в глибині; 
у дорогах почасту, у бідах (на) водї, у бідах (од) розбійників, у бідах од земляків, у бідах од поган, у бідах у городі, у бідах у пустині, у бідах на морі, у бідах між лукавими братами; 
у праці і в журбі, почасту в недосипанню, в голоді і жаждї, в постах часто, в холоді й наготі. 
Опріч того, що осторонь, налягав на мене щоденна журба про всі церкви. 
Хто знемогає, щоб і я не знемогав? Хто блазнить ся, щоб і я не горів? 
Коли хвалитись треба, то хвалити мусь тим, що від немочі моєї. 
Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, будучи благословен на віки, знає, що я не обманюю. 
У Дамаску царський намістник Арета, стеріг город Дамащан, хотівши піймати мене; 
і віконцем у коші спущено мене по стїнї, і втік я з рук його.