До Филимона.
1.
Павел, вязник Ісуса Христа, та Тимотей брат, Филимонові, нашому любому і помічникові, 
та любій Апфиї, та Архипові, товаришеві воїну нашому і домашній твоїй церкві: 
Благодать вам і мир од Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа. 
Дякую Богу моєму всякого часу, згадуючи тебе в молитвах моїх, 
чуючи про любов твою та віру, що маєш до Господа Ісуса і до всїх сьвятих, 
щоб спільність віри твоя була дїйственна в розумінню всякого добра, яке в вас є через Христа Ісуса. 
Велику бо маємо радість і утїху з любови твоєї, бо серця сьвятих пізнали одради через тебе, брате. 
Тим, хоч велику сьміливость маю в Христї, наказувати тобі, що треба, 
та ради дюбови лучче благаю, бувши таким, як Павел, старець, тепер же і вязник Ісуса Христа; 
благаю тебе про мого сина, котрого я породив у кайданах моїх, Онисима, 
колись тобі непотрібного, тепер же тобі й менї вельми потрібного, котрого я послав, 
ти ж його, чи то серце моє, прийми. 
Хотїв був я при собі держати його, щоб замість тебе служив менї в кайданах благовістя; 
та без твоєї волї не хотів я нічого зробити, щоб не мов по неволі добро твоє було, а по волї. 
Бо може тому розлучивсь на час, щоб на віки прийняв єси його, 
вже не яко слугу, а вище слуги, яко брата любого, найбільше менї, скілько ж більше тобі, і по тілу, і в Господї. 
Коди ж маєш мене за спільника, прийми його, як мене. 
Коли ж чим обидив тебе, або (чим) винуватий, на менї те полїчи. 
Я, Павел, написав рукою моєю: я оддам, щоб не казати тобі, що і сам себе менї завинуватив. 
Так, брате, нехай маю потіху з тебе в Господї, звесели серце моє в Господї. 
Надіявшись на слухняність твою, написав я тобі, знаючи, що і більш, ніж говорю, зробиш. 
Разом же наготов менї і господу, надіюсь бо, що молитвами вашими буду дарований вам. 
Витають тебе Єпафрас, товариш, неволї моєї в Христї Ісусї, Марко, Аристарх, Димас, Лука, помічники мої. 
Благодать Господа нашого Ісуса Христа з духом вашим. Амінь.