До євреїв.
9.
Мала ж і перва скиня установи служби, і сьвятиню людську. 
Споруджено бо перву скиню, а в ній сьвітильник і стіл і предложеннє хлібів, котра зветь ся: Сьвята. 
За другою ж завісою скина, що звана: Сьвятая Сьвятих; 
мала вона золоту кадильницю і ковчег завіта, окований усюди золотом, а в ньому посудина золота з манною, і жезло Ааронове зацьвівше, і скрижалї завіта, 
а над ним херувими слави, отїнюючі ублагальню. Про се не слїд менї говорити порізно. 
Як же се так устроєно, то в перву скиню завсїди входили сьвященики, правлячи служби; 
у другу ж раз у рік сам архиєрей, не без крові, котру приносить за себе і за людські провини. 
Сим ясує Дух сьвятий, що дорога у сьвятиню ще не явилась, доки перва скиня стоїть. 
Котра єсть образ часу настоящого, в котрому приносять ся і дари і жертви, що не можуть звершити по совісті того, хто служить, 
а були тілько в їжах і напитках, та у всяких обливаннях і установах тіла, накинуті аж до часу направи. 
Хрйстос же, прийшовши яко Архиєрей грядущих благ, із більшою і звершенїщою скинею, нерукотвореною, се єсть не такого будування, 
анї з кровю козлиною, ні телячою, а своєю кровю, увійшов раз у сьвятиню, знайшовши вічне відкупленнє. 
Бо коли кров волова та козина і попід з яловиці, окроплюючи осквернених, осьвячує на тілесну чистоту; 
то скілько більше кров Христа, що Духом вічнїм принїс себе непорочного Богу, очистить совість вашу від мертвих діл, щоб служити Богу живому? 
І задля того Він посередник нового завіту, щоб, як станеть ся смерть, на одкупленнє переступів, що (були) у первому завіті, прийняли покликані обітницю вічнього наслїддя. 
Де бо єсть завіт, там мусить прийти й смерть завітуючого. 
Завіт бо після мертвих має силу: яко ж бо нїчого не стоїть, доки жив завітуючий. 
Тим же й первий не був осьвячений без крови. 
Як вирік бо Мойсей всяку заповідь по закону всім людям, то взявши крови телячої та козлиної з водою та червоної вовни та гисопу, покропив і саму книгу і ввесь народ, 
глаголючи: “Се кров завіту, котрий завітував вам Бог.” 
І скиню і ввесь посуд служебний кровю так само покропив. 
А мало не все кровю очищаєть ся по закону, і без пролиття крови не буває оставлення (гріхів). 
Оце ж треба було, щоб образи небесного сим очищались, саме ж небесне луччими жертвами, ніж сї. 
Не в рукотворену бо сьвятиню ввійшов Христос, зроблену взором правдивої, а в саме небо, щоб нинї являтись лицю Божому за нас, 
анї щоб много раз приносити себе, яко ж архиєрей входить у святиню по всї роки з чужою кровю; 
(а то б треба було Йому много раз страдати від настання сьвіту) а нинї раз у концї віків явив ся на знївеченнє гріха жертвою своєю. 
І як призначено людям раз умерти, а потім суд, 
так і Христос, один раз принесений, щоб понести гріхи многих, удруге без гріха явить ся ждучим Його на спасенне.