Приповісті.
18.
Примхливий шукає сваволі, стає проти всього розумного. 
Нерозумний не хоче навчатися, а тільки свій ум показати. 
З приходом безбожного й ганьба приходить, а з легковаженням сором. 
Слова уст людини глибока вода, джерело премудрости бризкотливий потік. 
Не добре вважати на обличчя безбожного, щоб праведного повалити на суді. 
Уста нерозумного тягнуть до сварки, а слова його кличуть бійки. 
Язик нерозумного загибіль для нього, а уста його то тенета на душу його. 
Слова обмовника мов ті присмаки, і вони сходять у нутро утроби. 
Теж недбалий у праці своїй то брат марнотратнику. 
Господнє Ім'я сильна башта: до неї втече справедливий і буде безпечний. 
Маєток багатому місто твердинне його, і немов міцний мур ув уяві його. 
Перед загибіллю серце людини високо несеться, перед славою ж скромність. 
Хто відповідає на слово, ще поки почув, то глупота та сором йому! 
Дух дійсного мужа виносить терпіння своє, а духа прибитого хто піднесе? 
Серце розумне знання набуває, і вухо премудрих шукає знання. 
Дарунок людини виводить із утиску, і провадить її до великих людей. 
Перший у сварці своїй уважає себе справедливим, але прийде противник його та й дослідить його. 
Жереб перериває сварки, та відділює сильних один від одного. 
Розлючений брат протиставиться більше за місто твердинне, а сварки, немов засуви замку. 
Із плоду уст людини насичується її шлунок, вона насичується плодом уст своїх. 
Смерть та життя у владі язика, хто ж кохає його, його плід поїдає. 
Хто жінку чеснотну знайшов, знайшов той добро, і милість отримав від Господа. 
Убогий говорить благально, багатий же відповідає зухвало. 
Є товариші на розбиття, та є й приятель, більше від брата прив'язаний.