Приповісті.
27.
Не вихвалюйся завтрішнім днем, бо не знаєш, що день той породить. 
Нехай інший тебе вихваляє, а не уста твої, чужий, а не губи твої. 
Каміння тягар, і пісок важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох. 
Лютість жорстокість, а гнів то затоплення, та хто перед заздрістю встоїть? 
Ліпше відкрите картання, ніж таємна любов. 
Побої коханого вірність показують, а в ненависника поцілунки численні. 
Сита душа топче й мед щільниковий, а голодній душі все гірке то солодке. 
Як птах, що гніздо своє кинув, так і людина, що з місця свого мандрує. 
Олива й кадило потішують серце, і солодкий нам друг за душевну пораду. 
Друга свого й друга батька свого не кидай, а в дім брата свого не приходь в день нещастя свого, ліпший сусіда близький за далекого брата! 
Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти, як мені докорятиме хто. 
Мудрий бачить лихе і ховається, а безумні йдуть і караються. 
Візьми його одіж, бо він поручивсь за чужого, і за чужинку заставу візьми. 
Хто сильним голосом благословляє із раннього ранку свого товариша, за прокляття залічується це йому. 
Ринва, постійно текуча слотливого дня та жінка сварлива однакове: 
хто хоче сховати її той вітра ховає, чи оливу пахучу правиці своєї, що видасть себе. 
Як гострить залізо залізо, так гострить людина лице свого друга. 
Сторож фіґовниці плоди її споживає, а хто пана свого стереже, той шанований. 
Як лице до лиця у воді, так серце людини до серця людини. 
Шеол й Аваддон не наситяться, не наситяться й очі людини. 
Що для срібла топильна посудина, і горно для золота, те для людини уста, які хвалять її. 
Хоч нерозумного будеш товкти товкачем поміж зернами в ступі, не відійде від нього глупота його! 
Добре знай вигляд своєї отари, поклади своє серце на череди, 
бо багатство твоє не навіки, і чи корона твоя з роду в рід? 
Появилася зелень, і трава показалась, і збирається сіно із гір, 
будуть вівці тобі на вбрання, і козли ціна поля, 
і молока твоїх кіз буде досить на їжу тобі, на їду твого дому, і на життя для служниць твоїх.