Псалми.
48.
Керівнику хору. Синів Кореєвих псалом. 
Послухайте це, усі народи, зважте, усі мешканці плинного світу, 
сини Адамові, сини людські, – як багаті, так і бідні. 
Вуста мої промовлять мудрість, і роздуми мого серця – глибоке розуміння. 
Схилю своє вухо до притчі, відкрию під звуки арфи мою загадку: 
Чого мені боятися в дні лиха, коли беззаконня лукавих оточить мене – 
тих, хто на власні статки покладає надію й багатством своїм вихваляється? 
Але ж брата ніхто не зможе викупити, ніхто не дасть Богові належного викупу за нього. 
Бо занадто дорогим був би викуп за його душу, тому повік не досягти того, 
щоб хтось жив вічно й не побачив безодні смерті. 
Адже кожен бачить, що мудрі помирають, і поряд із ними дурень і невіглас гине, залишаючи іншим свої статки. 
Могили стали для них вічним домом, помешканнями їхніми з роду в рід. А вони називали своїми іменами землі! 
Але ж людина не завжди перебуватиме в пошані, подібна вона до тварин, що гинуть. 
Так, життєві дороги їхні – невігластво! Однак їхні наступники схвалюють те, що в них на вустах. 
Немов вівці, вони приготовані для царства смерті; смерть пастиме їх, а на ранок праведники пануватимуть над ними. Їхня міць виснажиться, безодня смерті – омріяне житло для них. 
Але Бог викупить душу мою з-під влади царства мертвих, коли прийме мене до Себе. Села 
Не переймайся, коли хтось багатіє, коли посилюється слава дому його. 
Адже в час смерті нічого не візьме він із собою, слава його не зійде вслід за ним до царства мертвих. 
Навіть якщо за життя він вважав себе благословенним, – адже хвалять тебе люди, коли ти добре собі робиш, – 
однак піде він до роду своїх предків, так що повік світла не побачить. 
Людина в пошані, але нерозумна, подібна до тварин, що гинуть.