Псалми. 72. Псалом Асафів. Який же добрий Бог до Ізраїля, до чистих серцем! А в мене ледь не похитнулися мої ноги, мало не втратили опору мої стопи, коли я позаздрив нерозумним, побачивши добробут нечестивих! Адже немає в них страждань до самої смерті й тіла їхні пашіють здоров’ям. Вони вільні від тягарів людських, і труднощі людські не торкаються їх. Тому пиха вкрила їм шию намистом, насильство вдягає їх неначе шати. Вирячилися від жиру їхні очі – збулися в них розбещені задуми серця. Глузують і говорять злісно, розмовляють зухвало про пригнічення. На небеса зазіхають вуста їхні, і язик їхній по землі походжає. Тому туди ж народ Його звертається, п’ють собі жадібно воду повною мірою. Вони говорять: «Як дізнається Бог? Хіба є знання у Всевишнього? Ось вони нечестиві, але завжди безтурботні й примножують статки!» Так чи не дарма я тримав у чистоті моє серце й обмивав у невинності мої руки? Я був уражений картанням цілий день і докорами сумління – щоранку. Якби сказав я сам собі: «Буду міркувати, як вони!», то цим я зрадив би рід синів Твоїх. І роздумував я, щоб пізнати це, але воно було тяжким в очах моїх. Аж поки не увійшов я до святилища Божого й не зрозумів, яким буде їхній кінець. Так, Ти ставиш їх на стежках слизьких і потім штовхаєш їх до загибелі. Як несподівано вони перетворилися на руїну, зникли, згинули від жаху! Як сновидіння зникає після пробудження, так і Ти, Владико, повставши, їхні мрії обернеш на сором. Коли ж серце моє гарячилося й нутрощі мої терзалися, тоді я був невігласом і нерозумним, мов худоба, перед Тобою. Та я завжди з Тобою: Ти тримаєш мою правицю у Своїй руці. Ти ведеш мене Своєю порадою, а потім приймеш мене у славу. Хто є в мене на небі, крім Тебе? Коли Ти зі мною, нічого на землі не хочу! Виснажилося моє тіло й моє серце, та скеля серця мого й доля моя навіки – Бог! Ось ті, хто далекий від Тебе, загинуть; Ти знищиш усіх, хто блукає вдалині від Тебе. А щодо мене, то добре мені наближатися до Бога; у Володаря Господа мій притулок, щоб я міг звіщати Його діяння.