Матвія.
13.
Того ж дня Ісус, вийшовши з дому, сидів на березі моря. 
І зібрався біля Нього великий натовп, так що Він зайшов у човен та сів, а всі люди стояли на березі. 
Він багато навчав їх притчами, кажучи: «Ось сіяч вийшов сіяти. 
Коли він сіяв, деякі зерна впали біля дороги; птахи, налетівши, повидзьобували їх. 
Інші впали на кам’янистий ґрунт, де не було багато землі, і відразу проросли, бо земля була неглибока. 
Коли ж зійшло сонце, то опалило паростки, вони зів’яли й, не маючи коріння, всохли. 
Ще інші впали поміж терни. Терни виросли та заглушили їх. 
А інші впали в добру землю та дали врожай: одні в сто, інші в шістдесят, треті в тридцять разів більше. 
Хто має вуха, нехай слухає!» 
Підійшовши, учні запитали Його: ―Чому Ти говориш до них притчами? 
Він же у відповідь сказав: ―Бо вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, а їм не дано. 
Адже тому, хто має, додасться, і матиме надмірно, а від того, хто не має, і те, що має, забереться. 
Тому до них Я говорю притчами, бо вони, «дивлячись, не бачать, а слухаючи, не чують і не розуміють». 
Щодо них збувається пророцтво Ісаї, що каже: «Ви будете слухати й слухати, але ніколи не зрозумієте; будете дивитись і дивитись, але ніколи не побачите. 
Бо серце цього народу згрубіло, важко стали чути вухами й очі свої заплющили, щоб не побачити очима, не почути вухами, не зрозуміти серцем і не навернутись, щоб Я зцілив їх». 
Блаженні очі, які бачать, і вуха, які чують. 
Істинно кажу вам: багато пророків та праведників бажали побачити те, що ви бачите, і не побачили, та почути те, що ви чуєте, і не почули. 
Отже, послухайте, що означає притча про сіяча. 
До кожного, хто слухає Слово про Царство й не розуміє його, приходить лукавий і викрадає посіяне в його серці. Це те, що посіяне біля дороги. 
Посіяне ж на кам’янисту землю – це той, хто, почувши Слово, відразу з радістю приймає його. 
Але він не має коріння в собі, є тимчасовим. Коли настають труднощі або гоніння за Слово, він відразу відпадає. 
Посіяне серед тернів – це ті, що чують Слово, але турботи цього віку й омана багатства придушують Слово, і воно залишається безплідним. 
А посіяне в добру землю – це той, хто чує та розуміє Слово. Він насправді приносить врожай: у сто, у шістдесят або в тридцять разів більший. 
Ісус розповів їм іншу притчу: «Царство Небесне подібне до чоловіка, який посіяв добре насіння на своєму полі. 
Але коли чоловік спав, прийшов його ворог, посіяв кукіль серед пшениці та пішов. 
А як зійшло посіяне та показався колос, тоді з’явився й кукіль. 
Тоді прийшли слуги господаря та сказали йому: „Господарю, хіба ми не добре насіння посіяли на полі? Звідки ж узявся кукіль?“ 
Він відповів їм: „Це зробив ворог“. Раби запитали його: „Хочеш, щоб ми пішли та випололи його?“ 
Він сказав: „Ні, щоб, виполюючи кукіль, не повиривали й пшениці“. 
Залиште, щоб обоє росли разом до жнив. А під час жнив я скажу женцям: „Зберіть спочатку кукіль та пов’яжіть його в снопи, щоб спалити, а пшеницю зберіть до моєї клуні“». 
Ісус розповів їм іншу притчу: «Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке чоловік узяв та посіяв на своєму полі. 
Хоча воно і є найменшим серед усього насіння, але коли виростає, стає більшим за інші рослини й стає деревом, до якого прилітають птахи небесні та гніздяться на його гілках». 
Ісус розповів їм ще іншу притчу: «Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла та поклала до трьох мір борошна,доки все вкисло». 
Усе це Ісус говорив людям притчами й нічого не говорив їм без притчі, 
щоб збулося сказане через пророка: «Відкрию в притчі вуста Мої, розповім про приховане від початку світу». 
Тоді, відпустивши людей, Ісус зайшов у дім. Його учні підійшли до Нього, кажучи: ―Роз’ясни нам притчу про кукіль на полі. 
Він, відповідаючи, сказав: ―Сіяч доброго насіння – це Син Людський. 
Поле – це світ, добре насіння – це сини Царства, а кукіль – це сини лукавого. 
Ворог, який його посіяв, – це диявол. Жнива – це кінець світу, а женці – це ангели. 
Отже, як збирають кукіль та палять його у вогні, так само буде при кінці світу. 
Син Людський надішле своїх ангелів, і вони зберуть з Його Царства всі спокуси та тих, хто робить беззаконня. 
І викинуть їх у вогняну піч, де буде плач та скрегіт зубів. 
Тоді праведники сяятимуть, як сонце, у Царстві Свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає! 
Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі. Чоловік, знайшовши його, знов ховає і на радощах іде, продає все, що має, і купує те поле. 
Ще Царство Небесне подібне до купця, який розшукує гарні перлини. 
Знайшовши одну дорогоцінну перлину, він іде, продає все, що має, і купує її. 
Ще Царство Небесне подібне до невода, закинутого в море, який зібрав багато всякої риби. 
Коли він наповнився, його витягли на берег і, сівши, відібрали все добре в посуд, а непридатне викинули геть. 
Так буде й при кінці світу: вийдуть ангели, відділять злих з-поміж праведних 
і викинуть їх у вогняну піч, де буде плач та скрегіт зубів. 
Чи зрозуміли ви все це? Вони відповіли: ―Так! 
Він сказав їм: ―Тому кожен книжник, навчений про Царство Небесне, подібний до господаря дому, який виносить зі своєї скарбниці нове й старе. 
Коли Ісус закінчив розповідати ці притчі, то пішов звідти. 
Він прийшов на Свою батьківщину й навчав людей у їхній синагозі, так що вони були здивовані та казали: «Звідки в Нього така мудрість та сила? 
Чи Він не син теслі? Хіба Його мати не зветься Марією, а Його брати – Яків, Йосиф, Симон та Юда? 
Хіба всі Його сестри не серед нас? Звідки в Нього все це?» 
І вони спокушалися через Нього. Ісус же сказав їм: «Не буває пророка без пошани, хіба тільки на своїй батьківщині та у своєму домі». 
І не зробив там багато чудес через їхнє невір’я.