Матвія.
27.
Рано-вранці всі первосвященники та старійшини народу зібралися, щоб винести Ісусові смертельний вирок. 
Вони зв’язали Ісуса та повели й передали Його Пилатові, наміснику. 
Коли Юда-зрадник побачив, що Ісуса засуджено, він розкаявся й повернув тридцять срібників первосвященникам та старійшинам. 
Він сказав: ―Я згрішив, видавши Невинного Чоловіка. А вони відповіли: ―Що нам до того? Твоє діло. 
Тоді, кинувши срібло в Храмі, він вийшов та пішов і повісився. 
Первосвященники взяли срібло та сказали: «Не годиться ставити ці гроші в Храмову скарбницю, бо вони є платою за кров». 
Порадившись, вони купили поле гончаря для похорону чужинців. 
Тому те поле називається «Полем крові» до сьогоднішнього дня. 
Тоді виповнилось сказане через пророка Єремію: «І взяли тридцять срібників – ціну Оціненого синами Ізраїля, 
і віддали за поле гончаря, як наказав мені Господь». 
Ісус представ перед намісником, і той запитав Його: ―Ти Цар юдеїв? Ісус відповів: ―Ти кажеш це! 
Коли первосвященники та старійшини звинувачували Його, Він нічого не відповідав. 
Тоді Пилат запитав Його: ―Не чуєш, скільки проти Тебе свідчать? 
Але Він не відповідав йому на жодне слово, так що намісник дуже здивувався. 
На кожне свято намісник мав звичай відпускати народові одного з в’язнів, якого вони бажали. 
Був тоді один відомий в’язень, на ім’я Ісус Варавва. 
Коли вони зібралися, Пилат запитав: ―Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам: Ісуса Варавву чи Ісуса, Який називається Христом? 
Бо він знав, що через заздрощі видали Ісуса. 
Поки Пилат сидів на місці для судді, його дружина надіслала до нього сказати: «Не роби нічого цьому Праведникові, бо сьогодні уві сні я багато страждала через Нього». 
Але первосвященники й старійшини переконали людей, щоб просили відпустити їм Варавву й вбити Ісуса. 
Намісник запитав: ―Кого з цих двох хочете звільнити? Вони відповіли: ―Варавву! 
Тоді Пилат звернувся до них: ―А що мені робити з Ісусом, Який зветься Христом? Вони всі сказали: ―Хай буде розіп’ятий! 
Він спитав: ―Яке ж зло Він скоїв? Але вони ще сильніше закричали: ―Хай буде розіп’ятий! 
Коли Пилат побачив, що нічого не може зробити й що заворушення в народі тільки зростає, він узяв воду та вмив руки перед натовпом, кажучи: ―Я не винний в Його крові! Дивіться самі! 
Увесь народ відповів: ―Нехай Його кров буде на нас і на наших дітях! 
Тоді Пилат відпустив їм Варавву, а Ісуса наказав бичувати та віддав на розп’яття. 
Після цього воїни намісника відвели Ісуса в преторію, де біля Нього зібрали всю когорту. 
Вони роздягли Його й накинули на Нього багряницю. 
Сплели та поклали на голову вінок із тернини, а в праву руку дали тростину. І, вклонивши коліна перед Ним, глузували з Нього, кажучи: «Вітаємо Тебе, Царю юдеїв!» 
Потім вони плювали на Нього й, узявши тростину, били нею Ісуса по голові. 
Коли закінчили знущатися, зняли з Ісуса плащ, надягнули на Нього Його одяг і відвели на розп’яття. 
Коли вони виходили, то зустріли чоловіка з Кирени, на ім’я Симон, і змусили його нести хрест Ісуса. 
Коли прийшли на місце, яке називалося Голгофа (що означає «місце Черепа»), 
дали Йому випити вина, змішаного з жовчю. Але, скуштувавши, Він не захотів випити. 
Розіп’явши Ісуса, вони розділили між собою Його одяг, кидаючи жереб. 
А потім сіли там і стерегли Його. 
Над Його головою прибили напис, на якому була Його провина: це ісус, цар юдеїв. 
Тоді ж разом із Ним розіп’яли і двох розбійників: одного – праворуч, а іншого – ліворуч від Нього. 
Ті, що проходили повз, богохульствували проти Нього. Вони хитали головами 
й казали: «Ти ж збирався зруйнувати Храм і відбудувати його за три дні. Спаси Себе Самого. Якщо Ти Син Божий, то зійди з хреста!» 
Первосвященники разом із книжниками та старійшинами також насміхалися з Нього, кажучи: 
«Інших рятував, а Себе не може врятувати! Якщо Він насправді Цар Ізраїля, то нехай зараз зійде з хреста, і ми повіримо в Нього! 
Він покладався на Бога, тож нехай тепер Бог врятує Його, якщо хоче. Адже Він казав: „Я Син Божий!“». 
Розбійники, розіп’яті разом із Ним, також насміхалися з Нього. 
Від шостої години настала темрява по всій землі – аж до дев’ятої години. 
Десь о дев’ятій годині Ісус закричав гучним голосом: «Елі, Елі, лема савахтані?», що означає: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти покинув Мене?» 
Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: «Він кличе Іллю!» 
Один із них одразу ж побіг, узяв губку, наповнив її кислим вином, настромив на тростину й дав Йому пити. 
А інші казали: «Облиш, побачимо, чи прийде Ілля спасти Його!» 
Але Ісус, знову голосно скрикнувши, віддав духа. 
І ось завіса в Храмі розірвалася надвоє зверху донизу, земля затряслася, і скелі розкололися. 
Гроби відкрилися, і багато тіл померлих святих воскресло. 
І, вийшовши з гробів після воскресіння Ісуса, увійшли до святого міста та явилися багатьом. 
Коли сотник і ті, що з ним стерегли Ісуса, побачили землетрус і те, що сталося, вони дуже злякалися й сказали: «Цей чоловік справді був Сином Божим!» 
Там було багато жінок, які стояли поодаль і дивилися. Вони прийшли за Ісусом із Галілеї та служили Йому. 
Серед них були Марія Магдалина, Марія – мати Якова та Йосифа, і мати синів Зеведеєвих. 
Коли настав вечір, прийшов багатий чоловік з Ариматеї, на ім’я Йосиф, який теж був учнем Ісуса. 
Він пішов до Пилата та попросив тіло Ісуса, і тоді Пилат наказав віддати тіло Йосифові. 
Йосиф узяв тіло Ісуса, обгорнув у чисту льняну тканину 
й поклав до своєї нової гробниці, яку висік у скелі. До входу в гробницю привалив великий камінь. 
А були там Марія Магдалина та друга Марія, які стояли навпроти гробниці. 
Наступного дня, що після дня Приготування, первосвященники та фарисеї зібралися разом у Пилата 
й сказали: ―Володарю, ми пригадали, що Той обманщик, коли ще був живий, казав: «Через три дні Я воскресну!» 
Тож накажи стерегти гробницю до третього дня. Щоб Його учні, прийшовши, не вкрали Його й не сказали народові, що Він воскрес із мертвих. І останній обман буде гірший від першого. 
Тоді Пилат відповів: ―Ви маєте охорону, ідіть та охороняйте, як знаєте. 
Вони пішли, поставили охорону біля гробниці та закріпили камінь печаткою.