Луки.
7.
Коли Ісус закінчив говорити до народу, який слухав Його, то зайшов до Капернаума. 
Раб одного сотника, яким він дорожив, тяжко захворів і був при смерті. 
Почувши про Ісуса, сотник надіслав до Нього юдейських старійшин просити Його, щоб прийшов зцілити раба. 
Прийшовши до Ісуса, вони щиро благали Його, кажучи: «Він достойний, щоб Ти зробив це для нього, 
бо він любить наш народ і побудував нам синагогу». 
Ісус пішов разом із ними. І коли Він був недалеко від дому, сотник надіслав своїх друзів сказати Йому: «Господи, не турбуйся, бо я не достойний, щоб Ти увійшов під мій дах. 
Тому й себе я не вважав гідним, щоби прийти до Тебе, але скажи лише слово, і одужає мій слуга. 
Бо і я людина підвладна й маю під своєю владою підлеглих воїнів. Кажу одному: „Іди!“ – і він іде, а іншому: „Прийди!“ – і він приходить, і рабу моєму: „Зроби це!“ – і він робить». 
Почувши це, Ісус здивувався, обернувся до народу, що йшов за Ним, та промовив: «Кажу вам: навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої великої віри». 
Повернувшись додому, посланці знайшли раба здоровим. 
Наступного дня Ісус пішов до міста, що зветься Наїн; разом із Ним ішли Його учні та великий натовп. 
Коли ж Він наблизився до воріт міста, саме виносили померлого, єдиного сина в матері, котра була вдовою; разом із нею було чимало народу з міста. 
Побачивши її, Господь змилосердився над нею й сказав: «Не плач!» 
І, підійшовши, торкнувся труни, а ті, що її несли, зупинилися. Тоді Ісус промовив: «Юначе! Кажу тобі, встань!» 
Мертвий піднявся, сів та почав говорити. І Ісус віддав його матері. 
Усіх охопив страх, і прославляли Бога, кажучи: «Великий пророк з’явився між нами!» і «Бог прийшов на допомогу своєму народові!» 
І розійшлася ця звістка про Нього по всій Юдеї та по всій тій країні. 
Учні Івана сповістили його про все це. І він, прикликавши двох своїх учнів, 
надіслав їх до Господа спитати: ―Ти Той, Хто має прийти, чи нам чекати іншого? 
Прийшовши до Нього, чоловіки сказали: ―Іван Хреститель надіслав нас до Тебе спитати: «Ти Той, Хто має прийти, чи нам чекати іншого?» 
Саме тоді Він зцілив багатьох від хвороб, недуг та злих духів і багатьом сліпим дарував зір. 
У відповідь Він сказав: ―Ідіть і скажіть Іванові те, що ви бачили та чули: сліпі прозрівають, каліки ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві оживають, а бідним проповідується Добра Звістка. 
І блаженний той, хто не спокуситься через Мене. 
Коли посланці Івана відійшли, Ісус почав говорити народові про Івана: «На що ви ходили подивитися в пустелю? На тростину, розхитану вітром? 
На кого ви виходили дивитись? На людину, одягнену в м’яку одежу? Але ж ті, що розкішно одягаються й живуть у розкоші, знаходяться в царських палацах. 
То на кого ви ходили дивитись? На пророка? Так, Я кажу вам, навіть більше, ніж на пророка! 
Він той, про кого написано: „Ось Я посилаю Мого посланця перед обличчям Твоїм, який приготує дорогу перед Тобою“. 
Кажу вам: нема більшого за Івана серед народжених жінками, але найменший у Царстві Божому більший за нього». 
Весь народ, а також і митники, що слухали Його, визнавши справедливість Бога, хрестились хрещенням Івана. 
А фарисеї та законники відкинули волю Божу про себе й не хрестились у нього. 
«Із ким Мені порівняти людей з цього покоління, – сказав Ісус, – і на кого вони схожі? 
Схожі на дітей, котрі сидять на базарі та кличуть одне одного, кажучи: „Ми грали вам на сопілці, а ви не танцювали. Ми співали вам жалібні пісні, а ви не плакали“. 
Прийшов Іван Хреститель, який не їсть хліба й не п’є вина, а ви кажете: „Має демона!“ 
Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, а ви кажете: „Ось чоловік – ненажера й п’яниця, приятель митників та грішників“. 
Однак мудрість виправдана всіма її дітьми». 
Один із фарисеїв запросив Його поїсти з ним. Зайшовши в дім фарисея, Ісус сів за стіл. 
І ось одна жінка з того міста, яка була грішницею, дізналася, що Він сидить за столом у домі фарисея. Вона принесла алебастровий глечик із дуже дорогим миром 
та, припавши до ніг Ісуса ззаду, плачучи, почала слізьми обмивати Його ноги й волоссям своєї голови витирати їх, цілувала Його ноги й мастила миром. 
Побачивши це, фарисей, який запросив Ісуса, подумав собі: ―Якби Він був пророком, то знав би, що жінка, яка торкається до Нього, – грішниця. 
Тоді Ісус звернувся до нього: ―Симоне, маю тобі щось сказати! Той відповів: ―Говори, Учителю! 
У одного позикодавця було двоє боржників: один був винен п’ятсот динаріїв, а інший – п’ятдесят. 
Та оскільки вони не мали, чим віддати, він простив обох. Отже, хто з них буде любити його більше? 
Симон відповів: ―Я думаю, що той, якому більше простив. Ісус відповів: ―Правильно ти розсудив. 
І, обернувшись до жінки, сказав Симонові: ―Бачиш цю жінку? Я зайшов у твій дім, а ти не дав Мені води для ніг, вона ж своїми слізьми обмила Мої ноги та волоссям обтерла їх. 
Ти не привітав Мене поцілунком, а вона, відколи Я зайшов, не перестає цілувати Мої ноги. 
Ти не намастив Моєї голови олією, а вона миром намастила Мої ноги. 
Тому кажу тобі: прощаються її численні гріхи, бо вона багато полюбила, а кому мало прощається, той мало любить. 
Потім Ісус промовив до неї: ―Прощаються гріхи твої! 
А всі, хто сидів із Ним за столом, почали думати про себе: «Хто Він такий, що й гріхи прощає?» 
Він же сказав жінці: ―Віра твоя спасла тебе, іди з миром.