2 Коринфян.
11.
Сподіваюся, ви потерпите трохи моє безумство. Так, потерпіть мене! 
Адже я ревную вас Божою ревністю, бо я заручив вас одному чоловікові, щоб представити Христу наче чисту діву. 
Та боюся, що як Єва була зведена хитрощами змія, так і ваші думки можуть віддалитися від щирості та чистоти перед Христом. 
Бо коли хтось приходить до вас та проповідує іншого Ісуса – не Того, що ми проповідували, або коли приймаєте іншого духа – не Того, що ви прийняли, або іншу добру звістку – не ту, що ви прийняли, то ви це легко терпите. 
Та не думаю, що я чимось гірший від тих «великих апостолів». 
І хоча я недосвідчений у красномовстві, але не в пізнанні; і ми вам це чітко всім та в усьому показали. 
Хіба я згрішив тим, що, бажаючи звеличити вас, сам упокорився й без жодної винагороди звіщав вам Божу Добру Звістку? 
Я, так би мовити, обкрадав інші церкви, приймаючи від них платню, аби служити вам. 
Коли я був із вами та опинився в нужді, то нікого не обтяжував, адже брати, що прийшли з Македонії, задовольнили мої потреби. Я в усьому стримував себе і далі стримуватимусь, аби не бути для вас тягарем. 
Як істина Христа перебуває в мені, так ніхто не зупинить цієї моєї похвали в усіх регіонах Ахаї. 
Чому? Чи тому, що не люблю вас? Бог знає, що люблю. 
Що я робив, те й робитиму, щоб не давати приводу хвалитися тим, хто шукає підстав, аби довести, що вони рівні нам у тому, чим хваляться. 
Адже такі люди – лжеапостоли, лукаві робітники, які приймають вигляд апостолів Христа. 
Та це й не дивно, адже сам сатана приймає вигляд ангела світла. 
Отже, немає нічого дивного в тому, що і його служителі вдають із себе служителів праведності. Їхній кінець буде за їхніми ділами. 
Я повторюю: нехай ніхто не вважає мене нерозумним, але навіть якщо ви це робите, то прийміть мене як нерозумного, щоб і я міг трохи похвалитися. 
Те, що я кажу з приводу похвали, кажу не від Господа, а наче в безумстві. 
І, оскільки багато хто вихваляється за тілом, то і я вихвалятимуся. 
Бо ви, будучи мудрими, радо терпите нерозумних! 
Ви терпите, коли хтось вас поневолює чи об’їдає, коли хтось обдирає чи звеличується над вами і б’є вас в обличчя. 
Кажу це на свій сором: у цьому ми були слабкими! Та якщо хтось наважується хвалитися, – кажу це в безумстві, – наважуюсь і я. 
Вони євреї? Я теж. Вони ізраїльтяни? Я теж. Вони Авраамове насіння? Я теж. 
Вони служителі Христа? Кажу ніби в безумстві: я більше. Я більше працював, частіше був ув’язнений, мене жорстокіше били, я часто опинявся на межі смерті. 
Від юдеїв я п’ять разів отримував по сорок без одного ударів батогом, 
тричі мене били палицями, один раз мене закидали камінням, я був на трьох кораблях, які розбивалися у морі, провів цілу добу у відкритому морі. 
Часто був у подорожах, небезпеках на річках, небезпеках через розбійників, небезпеках через деяких із мого роду, небезпеках через язичників, небезпеках у містах, небезпеках у пустелі, небезпеках посеред моря, небезпеках серед лжебратів, 
у праці та виснаженні, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в постах, у холоді та в наготі. 
І окрім усього цього, моє щоденне заняття – турбота про всі церкви. 
Хто знемагає, з ким i я не знемагав би? Хто впадає в гріх, за кого і я не палав би? 
Коли вже маю хвалитися, то хвалитимуся своєю слабкістю. 
Бог і Отець Господа Ісуса, Який є навіки благословенним, знає, що я не брешу. 
У Дамаску намісник царя Арети стеріг місто Дамаск, аби мене схопити, 
але мене через вікно спустили в кошику по стіні, і я врятувався з його рук.