Галатів.
2.
Потім, через чотирнадцять років, я знову пішов в Єрусалим разом із Варнавою, узявши із собою Тита. 
Я вирушив туди згідно з одкровенням і представив їм Добру Звістку, яку проповідую серед язичників, а особливо шановним виклав її окремо, на самоті, щоб упевнитися, що не біг до цього й не біжу тепер даремно. 
Проте навіть Тита, який був зі мною, не примушували до обрізання, хоча він і був греком. 
Це через лжебратів, що проникли в наші ряди, аби спостерігати за нашою свободою, яку ми маємо в Ісусі Христі, і зробити нас рабами. 
Але ми ні на мить не поступилися їм, щоб істина Доброї Звістки збереглася для вас. 
Щодо тих, кого вважають знатнішими, – хто вони й ким вони були, для мене це немає ніякого значення, адже Бог неупереджений, – то вони нічого не додали мені. 
Навпаки, вони визнали, що мені було доручено проповідувати Добру Звістку необрізаним, як Петрові – обрізаним. 
Адже Бог, Який зробив Петра апостолом обрізаних, зробив також мене апостолом язичників. 
Яків, Кифа та Іван, які вважаються стовпами церкви, визнали надану мені благодать і потиснули мені й Варнаві руку як співучасникам служіння, щоб ми пішли до язичників, а вони – до обрізаних. 
Усе, що вони просили, – це те, щоб ми пам’ятали про бідних, що я й намагався робити. 
Коли ж Кифа прийшов до Антіохії, я протистояв йому відверто, бо він був неправий. 
Адже до того, як прийшли деякі люди від Якова, він їв разом з язичниками, а після цього почав ховатися й відокремлюватися від них, боячись обрізаних. 
До нього приєдналися також інші юдеї, так що й Варнава був втягнений в їхнє лицемірство. 
Побачивши, що вони не поводяться відповідно до істини Доброї Звістки, я сказав Кифі перед усіма: «Якщо ти юдей, але живеш як язичник, а не як юдей, чому ж тоді примушуєш язичників жити за юдейським звичаєм?» 
Ми ж – юдеї за народженням, а не грішні язичники. 
Однак, знаючи, що людина не може бути виправдана ділами Закону, а тільки вірою в Ісуса Христа, навіть ми увірували в Христа Ісуса, щоб бути виправданими вірою в Христа, а не ділами Закону. Бо жодна людина не буде виправдана ділами Закону. 
Але якщо ми, юдеї, шукаючи виправдання в Христі, і самі виявилися грішниками, то невже Христос є служителем гріха? Зовсім ні! 
Бо якщо я знову відбудовую те, що зруйнував, то роблю себе грішником. 
Адже через Закон я помер для Закону, щоб жити для Бога. Я був розіп’ятий з Христом, 
і більше живу не я, але Христос живе в мені. Нині я живу в тілі, і це життя вірою в Сина Божого, Який полюбив мене й віддав Себе за мене. 
Я не відкидаю благодаті Божої, бо якщо праведність здобувається Законом, то Христос помер даремно!