Псалом 73
1 Повчання Асафа.
Боже, чому Ти покинув нас навіки?
Чому гнів Твій палає на овець Твого пасовища?
2 Згадай громаду Свою, яку придбав Ти віддавна,
викупив як плем’я Свого спадку,
гору Сіон, на якій Ти оселився.
3 Спрямуй кроки Твої до вікових руїн –
усе зруйнував ворог у святилищі!
4 Супротивники Твої ревли посеред місць зборів Твого народу,
поставили знамена свої як знаки свого панування.
5 Поводилися ніби лісоруб,
що замахнувся сокирою на гущавину лісу.
6 Та й тепер стесують разом різьблення Храму
сокирами й топірцями.
7 Вогню віддали святилище Твоє,
збезчестили, із землею зрівняли помешкання імені Твого.
8 Промовили в серцях своїх:
«Знищимо їх дотла!»
Вони спалили усі місця зборів Божих на землі.
9 Ми не бачимо ознак Божих,
немає більше пророка,
і немає з нами того, хто знав би,
доки так буде.
10 Доки, Боже, глумитиметься супротивник?
Невже вічно глузуватиме ворог з імені Твого?
11 Чому Ти стримуєш руку Свою, правицю Свою?
Витягни її із пахви, вразь їх!
12 Боже, Царю мій споконвічний,
що здійснюєш спасіння посеред землі!
13 Ти розділив море міццю Своєю,
розтрощив голови морським чудовиськам.
14 Ти розбив голову Левіятана,
віддав його на поживу народові пустелі.
15 Ти висікав джерело і потік,
Ти висушував ріки, завжди повноводні.* 73:15 На відміну від річок, що пересихають влітку.
16 Тобі належить і день, і ніч;
Ти встановив світило небесне й сонце;
17 Ти визначив усі межі землі,
Ти створив літо й зиму.
18 Згадай, як ганьбив ворог Тебе, Господи,
і народ безумний зневажав Твоє ім’я.
19 Не віддавай звірам душі голубки Своєї,
про життя страдників Твоїх не забувай навіки.
20 Поглянь на Завіт Свій,
бо наповнилися темні кутки землі осередками насильства.
21 Нехай пригнічений не повертається посоромленим,
пригноблений і бідний нехай прославлять ім’я Твоє.
22 Повстань, Боже, втруться в судову суперечку Свою;
згадай, як ганьбить Тебе нерозумний цілий день.
23 Не забувай крику супротивників Своїх,
лементу, що його здіймають безупинно бунтівники проти Тебе.