1 І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися завжди, і не занепадати духом, 2 говорячи: У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соромився. 3 У тому ж місті вдова перебувала, що до нього ходила й казала: Оборони мене від мого супротивника! 4 Але він довгий час не хотів. А згодом сказав сам до себе: Хоч і Бога я не боюся, і людей не соромлюся, 5 але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені. 6 І промовив Господь: Чи чуєте, що говорить суддя цей неправедний? 7 А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і бариться Він щодо них? 8 Кажу вам, що Він їм незабаром подасть оборону! Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?... 9 А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших, Він притчу оцю розповів. 10 Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник. 11 Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. 12 Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю! 13 А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!... 14 Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться. 15 До Нього ж приносили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли. 16 А Ісус їх покликав та й каже: Пустіте дітей, щоб до Мене приходили, і не забороняйте їм, бо таких Царство Боже. 17 Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде! 18 І запитався Його один із начальників, говорячи: Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкувати вічне життя? 19 Ісус же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, тільки Сам Бог! 20 Знаєш заповіді: Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не свідкуй неправдиво, шануй свого батька та матір. 21 А він відказав: Усе це я виконав від юнацтва свого! 22 Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одного тобі ще бракує: Розпродай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною! 23 А він, коли почув це, то засумував, бо був вельми багатий. 24 Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: Як тяжко багатим увійти в Царство Боже! 25 Бо верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божеє Царство ввійти... 26 Ті ж, що чули, спитали: Хто ж тоді може спастися? 27 А Він відповів: Неможливеє людям можливе для Бога! 28 І промовив Петро: От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом. 29 А Ісус відказав їм: Поправді кажу вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружину, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства, 30 і не одержав би значно більш цього часу, а в віці наступнім життя вічне. 31 І, взявши Дванадцятьох, промовив до них: Оце в Єрусалим ми йдемо, і все здійсниться, що писали Пророки про Людського Сина. 32 Бо Він виданий буде поганам, і буде осміяний, і покривджений, і опльований, 33 і, збичувавши, уб'ють Його, але третього дня Він воскресне! 34 Та з цього нічого вони не збагнули, і ця річ перед ними закрита була, і сказаного вони не розуміли. 35 І сталось, як Він наближався був до Єрихону, один невидющий сидів при дорозі й просив. 36 А коли він прочув, що проходить народ, то спитався: Що це таке? 37 А йому відказали, що проходить Ісус Назарянин. 38 І став він кричати й казати: Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною! 39 А ті, що попереду йшли, сварились на нього, щоб він замовк, а він іще більше кричав: Сину Давидів, змилуйся надо мною! 40 І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той наблизивсь до Нього, то Він запитався його: 41 Що ти хочеш, щоб зробив Я тобі? А той відповів: Господи, нехай стану видющим! 42 Ісус же до нього сказав. Стань видющий! Твоя віра спасла тебе! 43 І зараз видющим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали хвалу Богові.